Поради психолога батькам
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ «Як зберегти внутрішній спокій в родині»

Метою будь-якої сім'ї є прагнення до сімейної гармонії. Вона повинна бути збудована на ґрунті взаємної любові та поваги поміж членами родини. При цьому треба враховувати, що всі члени сім'ї різні.
Ми хочемо говорити про атмосферу в сім'ї, про ауру, енергетику любові, що в ній панує і царює.
Нехай кожний із нас (маленька у вас родина чи велика, батьки ви чи діти, котрі живуть з ними) відповість на запитання, що особисто він зробив, щоби в його сім'ї була гармонія та любов. Щоб чогось досягнути, треба докласти зусиль.
Правильний вибір - любов, навіть якщо перед нашим уявленням стоять гори перешкод і ми думаємо: «Але це просто нереально! Це неможливо, я пробував...» Однак якщо ми хочемо, щоб у нашій родині насправді була атмосфера любові, то ми повинні постійно цьому вчитися.
Вірогідно, що за довгі роки спільного, сумісного життя члени родини так ніколи й не говорили про свої почуття один одному.
Як членам родини уникнути суперечок, зберігаючи при цьому мир? І як навчитися тактично та м'яко висловлювати свої почуття? «Мені не слід було б цього говорити!», «І хто мене за язика тягнув?» Напевно, багатьом знайомі подібні почуття, що виникають після розмови з ближніми.
Спілкування - це мистецтво, якому треба вчитися. І як у будь-якій справі, одним воно дається легко, іншим, щоб ним опанувати, знадобиться довго і вперто вчитися та працювати. Але навіть якщо спілкування дається вам із трудом, ви можете навчитися висловлювати свої думки у добрій, поважній манері та бути хорошим співбесідником.
Процес спілкування криється не тільки у тому, щоб говорити. Дві людини можуть довго розмовляти, але безрезультатно. Ну що з того, якщо вони один одного не слухають. Навряд чи це можна назвати справжнім спілкуванням. Тому велике значення в успішному спілкуванні має вміння слухати. Багато сімей від цього стануть тільки міцнішими, якщо навчаться чути один одного і підтримувати відкрите спілкування. Адже завдяки відвертому спілкуванню можна уникнути непорозуміння. При цьому не забувайте, що природа недарма дала людині двоє вух і тільки один язик. Мабуть, щоб більше слухати, ніж говорити.
Коли ваші думки розрізнюються, тим більше, якщо у вас виникли серйозні непорозуміння, не треба реагувати на все мовчанкою. Цим ви тільки продемонструєте, що ігноруєте співбесідника.
Завжди пам'ятайте, що спілкування - це велике і непросте мистецтво, якому треба постійно вчитися та ще й працювати над його вдосконаленням. Воно повинно бути доступним і зрозумілим.
Підтримуючи відкритість у спілкуванні та проявляючи любов, ви навчитеся більш вільно висловлювати свої думки, навіть якщо доведеться розв'язувати найсерйозніші непорозуміння.
Дуже важливо вміти спілкуватися завжди, за будь-яких обставин і ситуацій. Буває, що в сім'ях іноді розмовляють тільки за необхідності: «Дай ложку!», «Де чай?», «Хліба купи!», «Черевики прибери!» Не забувайте, що сім'я - місце спілкування. Щоб дійсно це було так, треба виділити час для розмови, хоча б просто тому, що ми любимо один одного. Заради цього ми готові жертвувати своїм часом: другу, один одному, дітям, батькам, бабусі з дідусем. Усім членам сім'ї слід уміти розмовляти. Замислимося над тим, чи створюють атмосферу любові наші розмови. Що ми говоримо у сім'ї? Чи можна це назвати любов'ю?
Не менш важливо не тільки те, що ми говоримо, а як ми говоримо, тобто в якому тоні. Коли ми говоримо, чи відчувається в тоні голосу любов? Іноді людина так захищає себе: «Та я нічого такого не сказав! Та й взагалі це літературне слово». Але деякими літературними словами і тоном голосу можна не тільки дуже образити, але навіть убити людину. А можна сказати так, що співбесідник одразу зрозуміє: його люблять, тому так говорять. Якщо ми хочемо, щоб у нашій сім'ї була атмосфера любові, то не дозволяйте собі розмовляти в образливому тоні, а також кричати, бо крик - це прояв слабкості та неповаги.
Найвище щастя у сім'ї - це коли кожна дитина впевнена, що її люблять татусь і матуся, коли дідусь і бабуся впевнені, що їх люблять діти та онуки, коли чоловік впевнений у любові дружини, а дружина - в коханні чоловіка. Якщо ти хочеш відчути це щастя та бажаєш, щоб тебе любили, почни любити сам!
Кожен батько або мати «зі стажем» знає, що виховання - процес взаємний. З дитиною ми вчимося встигати зробити всі свої справи, планувати свій час і не дратуватися від повторення монотонних процедур, вчимося терпінню, доброті і самій любові... Проте все це не означає, що потрібно потурати спробам дитини керувати поведінкою дорослих. Тим більше, що іноді істерикою, плачем і криком діти натурально намагаються домогтися неможливого.
Що таке дитяче вередування і звідки воно береться.
Звідки береться дитяче вередування? Ось найпоширеніші версії:
- сонний або втомився, ось і вередує;
- перехвилювався - багато вражень, нових людей і т. д .;
- як що не по його, так починає!
- захворів, може... лоб не гарячий?
Зовнішні чинники назвати причиною дитячого вередування найпростіше. Набагато складніше пошукати причину в самій дитині.
Але як «розшифровувати» капризи?
У деяких випадках діти дійсно вередують, наприклад, від втоми, і послання її очевидне. Вкласти спати, дати водички - і все мине. Тобто в деяких випадках достатньо задовольнити потребу дитини, але якби завжди все було так просто.
Примхи властиві всім.
Особливості характеру дитини і вік - ключові фактори, які необхідно враховувати при вередуванні. Наприклад, через вередування становлення особистості (горезвісне «ні-ні-ні!» в 2-3 роки) проходять майже всі.
Вередування у дітей до двох років.
У малюків до двох років вередування дійсно найчастіше обумовлене ситуацією. Тут доречна профілактика: безпечне звичне оточення, дотримання режиму дня.
Вередування у дітей від двох до п'яти років.
У цьому віці дитина «промацує» межі дозволеного, намагається керувати дорослими, «показувати характер» і висловлювати свою незгоду з тими чи іншими обставинами. Тут головне для батьків - витримати баланс між потуранням вередуванню і придушенням особистості.
Вередування у дітей після п'яти років.
Коли характер більш-менш сформовано, вередування - тривожний сигнал. Це означає, що дитина звикла домагатися бажаного за допомогою плачу і крику.
Що робити? Не вестися і не піддаватися маніпуляції.
7 кроків до порятунку від вередування
Найскладніше для дорослого - зреагувати правильно. Тому нижче викладемо сім простих порад щодо впорання з вередуванням.
1. Спокій, тільки спокій.
Намагайтеся зберегти самовладання. Пам'ятайте, що кричати і нервувати безглуздо, адже дорослий тут - ви. Спокійно поясніть, за необхідності кілька разів, що криком і плачем дитина нічого не зможе домогтися. Можливо, реакція послідує не відразу - почекайте, поки дитина заспокоїться. Спокійні бійми відмінно допомагають під час істерики - не забувайте про них. Повторюйте дитині, що любите її, навіть коли вас засмучує її поведінка.
Запитайте дитину, що саме її настільки не влаштовує. Присядьте, щоб ваші очі були на одному рівні, візьміть дитину за руку. Найголовніше в момент істерики - ваш спокій. Будьте «якорем» у дійсності, що стала ворожою.
Пам'ятайте, що тривога дитини тільки посилиться, якщо вона відчує, що ви стурбовані. Ваш переляк - знак того, що ситуація і справді небезпечна. Ваше роздратування, злість, розгубленість - все це служить істериці своєрідним паливом. Тому не нервуйте і рахуйте про себе до ста.
2. Терпіння.
Коментарі та поради оточуючих під час істерики є додатковим подразником. Постарайтеся вивести дитину в окреме місце - чим менше глядачів, тим краще.
3. Стійкість і послідовність.
Не піддавайтеся в жодному разі - ваша заборона повинна бути непорушною (адже вона викликана об'єктивними причинами, правда?). Дозволяючи дитині що завгодно, аби тільки не спровокувати новий скандал, ви готуєте грунт для багатьох майбутніх проблем - пам'ятайте про це.
4. Будьте логічними та зрозумілими.
Зворотній зв'язок - одна з потреб, задоволення яких малюк намагається домогтися.
Поговоріть з дитиною. Наслідки своєї поведінки діти розуміють вже у віці старше чотирьох років. Встановіть зрозумілі для дитини правила і будьте послідовні.
5. Відволічіть дитину.
У деяких випадках карати марно. Перемкніть увагу.
Наприклад, попросіть щось перенести або знайти що-небудь. Так дитина відволікається на виконання складної дії, одночасно відчуваючи, що її чують, і відчуваючи свою значимість.
6. Профілактика.
Вередування можна уникнути майже завжди. Намагайтеся не створювати стресових ситуацій. Наприклад, якщо дитина голодна або втомилася, виконувати якусь роботу - однозначно погана ідея.
7. Не лишайте дитину віч-на-віч з емоціями.
Залишати дитину одну не варто, навіть якщо істерика вже передається і вам.
Звичайно, реагувати і вестися не можна. Зрештою, часто вередування - лише спосіб дитини затвердити своє «я». Найкраще рішення - зберігати спокій і робити те, що ви робили раніше. Так дитина буде розуміти, що крик марний, ваші рішення остаточні, але при цьому ви поруч, а вона - у безпеці.
Зберігайте душевну рівновагу разом. І пам'ятайте, головне у вихованні - особистий приклад. Працюйте над собою - і така дрібниця, як дитяча істерика, не зможе вивести вас з рівноваги.

Джерела:
Сімейний портал «Справи сімейні»
Маргарита Костевська, Психолог,
арт-терапевт Центру партнерських відносин Persona

 
 
 
Шановні батьки!

До Вашої уваги декілька порад, як дотримуватися психологічної гігієни в спілкуванні з дітьми на тему пандемії, щоб зберегти психічне здоров'я дітей на період під час карантину.
 
Більшість дітей звісно зраділи продовженню канікул і знаходженню вдома. За час, поки вони знаходяться поруч з Вами, дорослими, вони чують багато різних версій (які нагнітають чи заперечують) про те, що зараз відбувається у нас і у всьому світі.
 
Запам'тайте!
Діти реагують на цю інформацію, навіть якщо зовні це ніяк не проявляється. Їх психіка "заражена" тривогою. І якщо з цим нічого не робити, то через місяць-два (а може, й раніше) вона почне проявлятися в різних формах: розлад сну, харчування, поява незвичайних страхів, патологічна прив'язаність до батьків, погіршення поведінки тощо. Такі прояви поведінки найчастіше можуть спостерігатися у дітей молодшого шкільного віку.
 
Чим це пояснюється?
У віці від 5 до 10 років у дітей з'являються страх втрати батьків і екзистенційні страхи - страх війни, нападів, катастроф, пошкоджень, заражень і т.д. Наявність таких страхів вважається показником "нормального" розвитку дітей. Дорослим зараз нелегко, вони знаходяться в деякому "зміненому" стані, коли необхідно блискавично перебудовуватися і адаптуватися до нових умов. Батьки діляться тривогою в розмовах між собою і цей стан передається дітям. Але їм важливо пам'ятати, що дітям в цих умовах життя необхідно спертися на авторитетну і сильну фігуру батьків, які допоможуть їй впоратися з тривогою.
 
Що робити дорослим?
* Визнати свій страх (навіть якщо ви не боїтеся зараження, вас можуть налякати зміни в суспільстві).
* Приймати (не заперечувати) страх дитини: "ти боїшся / тобі страшно", "боятися - це нормально", "страх допомагає бути обережним".
* Говорити, що згуртованість та дисципліна допоможе впоратися з будь-якими труднощами. Розробити режим дня, включивши багаторазові процедури гігієни, навчання через он-лайн ресурс та самостійне опрацювання матеріалів, ігри, прогулянки та провітрювання кімнат, фізичну зарядку тощо.
* Не робити тему пандемії головною і основною, в якій зараз живе вся сім'я.
* Зменшити інформаційне занурення дитини в новинні зведення (при дитині не варто переглядати новини на всіх каналах, зачитувати кожен пост зі стрічки, емоційно обговорювати вжиті заходи в державі),
* Збільшити знання про вірус і про запобіжні заходи (можна запропонувати ілюстровану інформацію для дітей, зокрема, МОЗ України та телеканал ПЛЮСПЛЮС запустили ролики для дітей про те, як убезпечитися від коронавірусу "Дізнайся про свою силу" https://www.youtube.com/watch?feature=youtu.be&v=h6Pk5TFoB8I&app=desktop&fbclid=IwAR176cmKV1FVDmcagm-W3F731xFWu2S4iOIG1q_RoIu1Tct7m1BoliVq2Eo).
 
Намагатися відповідати на запитання дітей, подаючи збалансовану інформацію, без емоційного (тривожного) забарвлення. Якщо Ви взагалі не надасте інформації, діти схильні вигадувати зайві катастрофічні історії. Проте забагато інформації також може стати причиною додаткової тривоги.
* Інструктувати дитину, що їй потрібно зробити у разі, якщо з батьками щось станеться і вона не зможе самостійно викликати швидку допомогу (на який номер зателефонувати, яку адресу назвати, які дані про батьків дати, як описати стан батьків і т.д .). На цю тему можна написати / намалювати пам'ятку для дитини і повісити на видне місце.
*Створіть для дитини умови для дистанційного навчання.
* Незважаючи на вік, нехай дитина багато грає. Грайте і Ви з нею (якщо у вас є таке бажання). У грі дитяча психіка краще і швидше опрацьовує несвідомі страхи.
Ігри, щоб не забути букви та цифри - Твінс АБЦ, гра Грайливі сови, гра з маркером Жирафчик, дошка-вкладка «Цифри», дерев'яна іграшка половинки «Рахуємо до 10», дошка-вкладка Алфавіт, Математична пробірка, Гра для вивчення таблички множення "Спіймай горобця".
Настільні ігри на розвиток мислення - різноманітні пазли, головоломки, магнітний танграм, математичний планшет, Кольорові жабенята.
Розважальні ігри - магнітна гра "Торт", Хто Я, Джанга, Мафія, Докумекай, Асоціації, Базікало (вірю-не вірю).
Активні ігри - ходулі, м'ячики, фітболи, килимки з каменями, боулінг.
* Разом з дитиною (бажано, на ніч) придумуйте різні історії, казки, де в кінці перемагає добро, розсудливість і здоров'я ...
Бережіть фізичне і психічне здоров'я своє і своїх близьких!
 
На замітку батькам
ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА НАПАДНИКОМ І ОБРАЖАЄ ІНШИХ
ЯК ПОВОДИТЬСЯ ДИТИНА:
Дітей, схильних до жорстокого поводження, стає дедалі більше. На це, здебільшого, впливають соціальні мережі і те, що вони там можуть побачити. Ці діти проявляють удома чіткий непослух щодо правил, які встановлюють батьки, ніби як нічого і нікого не бояться. Вони можуть бути не лише безстрашними, а й жорстокими.
Якщо не брати до уваги психічні розлади, які трапляються в дітей дошкільного і шкільного віку, то причиною жорстокої поведінки може бути неспроможність контролювати власні емоції, проявляти їх і розуміти, як регулювати свій емоційний стан.
Часто дорослі, які говорять дитині, як правильно повести себе в таких ситуаціях, забувають виконувати ці правила у власному ж житті.
Серед дорослих також спостерігається булінг. Діти вчаться у дорослих і бачать, що погрожувати, обзиватися, кричати, штовхатися і таке інше - це нормальне явище. Тому діти можуть перейняти таку поведінку у стосунки зі своїми ровесниками.
 
ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ-АГРЕСОРІВ:
- Відверто поговорити з дитиною проте, що відбувається, з'ясувати мотиви поведінки.
- Пояснити наслідки жорстокої поведінки. Тобто до якого моменту це може бути невинна гра, а де вже вимагання грошей, штовхання, погрози, обзивання чи навіть побиття несуть серйозну відповідальність для кривдника.
- Чітко і наполегливо попросити дитину припинити таку поведінку, повідомити, що будете спостерігати за дитиною.


          ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ ЦЬКУВАННЯ

ЯК ПОВОДИТЬСЯ ДИТИНА:

Вона не хоче йти до школи, стала замкненою, має низьку самооцінку, майже весь час хоче бути сама, зазвичай не має друзів.
Діти, які піддаються насильству, відчувають, що їх залякують. Тому вони можуть (особливо, якщо в родині кілька дітей) брехати або ж обмовляти сестру-брата, аби побачити реакцію батьків і уникнути покарання. Вони також можуть забуватися у віртуальній реальності чи губитися в комп'ютерних іграх, або ж в просторах інтернету.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ:
- Звернутись із заявою щодо вчинення булінгу по відношенню до дитини до керівника закладу.
- Пояснити дитині, до кого вона може звернутись по допомогу .
- Якщо вирішити проблему на рівні школи не вдається, то звернутись до поліції.
Батькам жертви булінгу потрібно постійно говорити про особисті кордони. Як правило, жертвами булінгу стають ті діти, які не вміють будувати власні кордони. Тобто діти можуть не розуміти, що їм потрібно робити, коли на них починають кричати, і як на це реагувати. Потрібно бути сміливим, аби ці кордони озвучувати, наприклад: "Не кричи на мене! Мені це не приємно", "Не чіпай мене!", "Я не дозволяю мене торкатися!" і тому подібне. Дитина повинна розуміти кордони свого тіла і своїх емоцій, за які не можна переступати іншим.
За словами фахівців, батькам потрібно показати своїй дитині, як словами можна домовитися з кривдником і знайти в нього слабкі сторони, аби у подальшому такі випадки не повторювалися
Батькам важливо не втручатися в стосунки чужих дітей і не робити їм зауважень. Ви можете повідомити про проблему батькам цієї дитини і вони вже мають розбиратися із ситуацією.
Батькам, в обох випадках, потрібно звертатися до психолога. Або ж є варіант звернутися до соціальних служб, які допоможуть впоратися з конкретною проблемою, чи то в школі, чи в сім'ї.

 

Притча про двох вовків


Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.
- Кожна людина постійно веде внутрішню боротьбу. Це відбувається тому, що в всередині нас живе два вовки - почав мудрий індіанець.
- Як два вовки? - запитав маленький хлопчик, чиє безневинне обличчя світилося непідробною цікавістю.
- Один з них є Злом! Це страх, гнів, заздрість, образа, гординя, жадібність, его, підлість, зарозумілість, жалість і почуття провини.
Але інший вовк - це Добро! Радість, мир, любов, надія, м'якість, милосердя, щедрість, істина і віра! - сказав старий індіанець.
- А ... Який вовк перемагає, дідусю? - запитав хлопчик. Його очі були наповнені хвилюванням.
- Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш! - посміхаючись, сказав, мудрий дідусь.

 

 

 
А у що грає Ваша дитина?