Новини
Поради психолога вчителям
16 листопада - Міжнародний День толерантності
Що таке толерантність?
Толерантність - повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості.
Толерантність - це єдність у різноманітті.
Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від війни до культури миру.
Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання.
Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).
Короткий лінгвістичний екскурс
Для української мови поняття "толерантність" відносно нове і однозначного тлумачення поки що немає. Для того, щоб краще зрозуміти походження цього слова пропонуємо Вам невеликий лінгвістичний екскурс:
tolerancia (іспан.) - здатність визнавати відмінність від власної ідеї чи помислу;
tolerance (франц.) - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама;
tolerance (англ.) - готовність бути терплячим;
kuan rong (китайська) - дозволяти, приймати, бути по відношенню до інших милосердним;
tasamul' (араб.) - прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших;
терпіння - здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.
 
Дещо з історії
Вчені не дійшли єдиної думки щодо виникнення в світовій культурі терміну «толерантність». Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфесіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії - Варфоломієва.
Важливою главою в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (17 ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві - індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їх поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: "Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі.".
В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя.
Епоха Відродження (18 ст.), яку зачасту наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку". У цьому афоризмі - класична теорія толерантності.
Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце у демократичному суспільстві.
 
 
 
ЯК СЕБЕ ВЕСТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ.
 
Працівникам освітніх закладів завжди треба пам'ятати, що гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об'єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та отримувати знання.
1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам'яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.
2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.
3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання - це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість - на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.
4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.
5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов'язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.
6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.
7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.
8. І останнє, пам'ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.